У The New York Times вийшов матеріал в якому йдеться про те, що Путін ніби то передав у Вашингтон пропозиції про мирні переговори з пропозицією зафіксуватися по лінії зіткнення.
Якщо не ставити під сумнів правдивість джерел NYT (хоча, як на мене, їх варто поставити під сумнів), виникає ще два питання: чому саме зараз і чи не блефує Кремль.
Я вже писав неодноразово: ця війна почалася перш за все через те, що Росія стрімко втрачала свою субʼєктність, як одного з полюсів світу (у двополярному світі Росія займає місце субпідрядника у певних поліцейських функціях для одного з двох гегемонів (Китаю). Путін щиро вважав і вважає, що захоплення України (часткове захоплення і створення буферної зони напруги) зробить його третім полюсом світу. І коли ми говоримо про логіку Кремля, ми маємо виходити саме з цих міркувань. Вони є основою всього, включно з поняттям суверенітету про який зараз говорить Путін. Він справді, не дуже бреше (в його логіці, звичайно), коли застосовує щодо майбутнього Росії гітлерівську дихотомію «або-або». Або Росія перемагає, або вона перестає існувати. Для нього «перестати існувати» дорівнює «відсутності суверенітету, а відсутність суверенітету – це втрата статусу одного з полюсів у глобальному світі).
Ця преамбула потрібна, щоб спробувати пояснити чи міг би Путіні дати добро на початок переговорів. І відповідь, як на мене, наступна: теоретично, така пропозиція можлива. Річ у тому, що ми дуже часто говоримо про підготовку Путіна до затяжної війни, але ми маємо розуміти: він до неї досі не готовий, попри всю браваду.
Є ще один аспект: чим довше триває безперервна війна, тим більше ослаблюється Росія (економічно, технологічно і демографічно, перш за все). Але є ще один фактор: в той самий час, Росія стає все більш залежною технологічно від Китаю у цілій низці галузей, які складатимуть економіку майбутнього.
Поки Росія ні в якому разі, не є васалом Китаю, але продовження війни на пару років зробить економіку країни технологічно залежною від Китаю на роки. Це стосується перш за все високотехнологічних галузей (телекомунікація, електроніка, ВПК, енергетика, видобувна промисловість і т.д.) і в Кремлі це прекрасно розуміють.
Тому, теоретично, Путіну могло б бути вигідно зробити воєнну паузу в середині наступного року, правда, Путін вважає, що до того часу він вийде на адмінкордони Донецької і Луганської областей. При цьому, можна не сумніватися, що будуть виставлені додаткові умови: визнання нових територій (на це ніхто не піде) і, що більш важливо для Путіна, часткове зняття санкцій як з економіки, так і з нього персонально. Це, судячи з усього, його програма максимум. Якщо цього не стається – він продовжує війну.
В разі навіть неуспішного переговорного процесу, в Москві вважають, що сам факт, навіть таємних переговорів, дає Путіну субʼєктність, як гравця, який «сам на сам» з США, не озираючись на Пекін, може вирішувати такі конфлікти
Стаття в NYT також може запустити ще два неочевидні, на перший погляд, процеси. Перший – внутрішньоамериканський. У передвиборчий період можуть активно запускатися різні лінії наступу на Байдена від, нібито, секретних домовленостей до того, що він втратив шанс на мир. І ця сюжетна лінія матиме шанс почати жити самостійним життям.
Друга історія повʼязана з Україною. Путін неодноразово говорив, що від переговорів відмовляється саме Україна. І можна не сумніватися, що для внутрішнього споживача, росіянами буде використовуватися саме ця теза, що росіяни пропонують мир, а українська влада відмовляється. Багато хто з нас розуміє, що це брехня, але технології масових комунікацій працюють інакше.
Вадим Денисенко / Facebook
