середа, 7 червня 2023 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Не криза, а конфлікт: Чому Китай змінив риторику й про що свідчить дзвінок Сі Зеленському Хоча «мирний план» Китаю для України серйозно в Києві та Європі не сприйняли, Сі Цзіньпін зберіг потенціал кампанії з перетворення Пекіну на новий центру сили

У середу (в Пекіні була приблизно сьома-восьма вечора) нарешті відбулась перша за рік російської навали телефонна розмова голови КНР Сі Цзіньпіна і президента України Володимира Зеленського.

Спочатку пішли повідомлення від поінформованих джерел, які, зокрема повідомили, що йшлося про двосторонні відносини і призначення посла до Китаю, де обов’язки очільниці українського диппредставництва виконує Жанна Лещинська. Пізніше ми отримали підтвердження безпосередньо від Офісу президента – з акаунту, власне, Зеленського, в повідомленні якого коротко зазначалося, що він провів «тривалу» розмову з Сі, і висловив впевненість в тому, що ця розмова, а також призначення посла до Китаю «дасть потужний поштовх розвитку наших двосторонніх відносин».

Інші подробиці «тривалої» розмови не розкриваються. Проте ці перемовини, вочевидь, були чітко і заздалегідь сплановані разом з іншими діями сторін, що відбулися синхронно.

По-перше, Зеленський вже призначив посла – це ексміністр з питань стратегічних галузей промисловості Павло Рябікін.

По-друге, Пекін, як повідомила спікерка МЗС Китаю Хуа Чуньїн після розмови Сі та Зеленського, відряджає до України (та й в інші країни) з візитом спецпредставника з метою проведення консультацій про врегулювання війни і сприяння «мирним перемовинам». Символічно, що спецпредставником призначено колишнього посла КНР у РФ Лі Хуея, тож чудово обізнаний з російською політикою на найвищих щаблях влади.

Під тиском

Попри відсутність подробиць телефонної розмови, на тлі дипломатичних маневрів Києва та Пекіну факт її проведення важливий саме як жест з боку Сі.

До спілкування голову КНР ще від лютого минулого року (а надто – останніми місяцями) закликав і сам український президент, і Євросоюз, і Сполучені Штати. В ЗМІ до, під час і після візиту лідера КНР до Москви наприкінці березня потрапляли інсайди про його готовність до розмови. Не виключали цього і офіційні представники Китаю. Наприклад, посол КНР в ЄС Фу Цун в інтерв’ю Financial Times.

Вашингтон, звісно ж, підштовхував Пекін до «жорсткішого» дресування Путіна, що зрозуміло, адже в Штатах існує двопартійний консенсус: Китай – стратегічний конкурент. І, зазначимо, в негативній конотації, наприклад, через напругу довкола Тайваню, аніж як про те заявляють у Вашингтоні.

Європа водночас була не настільки консолідована в питанні протистояння автократичному Китаю, але останнім часом помітно заговорила в унісон з американцями щодо необхідності стримувати КНР, яка все менш походить на добросовісного партнера.

Це демонстрували заяви і президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн, і очільника дипломатії ЄС Жозепа Бореля, і міністра закордонних справ ФРН Анналени Бербок. Білою вороною серед лідерів Євросоюзу (Віктор Орбан до них не відноситься) став лише президент Франції Емануель Макрон своїми відвідинами Сі Цзіньпіня у Китаї, після яких наговорив речей, тотожних його скандальному діагнозу про «смерть мозку» в НАТО. Але й він під час візиту закликав Сі вплинути на Москву, аби та припинила війну.

Сі ввічливо, але незворушно слухав, плекаючи власні плани. А саме – набуття визнання світом власноруч обраного ним реноме миротворця, що має достатньо ресурсу та авторитету для вирішення криз, які, здавалося б, не мають вирішення. Звідси увага Пекіну до війни РФ проти України, а опісля того – і до Палестини.

«Оні комунізм запрєтілі»

Хай пропозиції КНР – «мирний план» для України – переважна більшість в Європі сприйняла вкрай негативно і без ілюзій, але Сі вклав багато зусиль в цей процес, при цьому натомість майже не даючи нічого Володимиру Путіну. Хіба надію на союзництво та партнерство. Втім цю надію похитнули сьогоднішній дзвінок і оприлюднення Хуа Чуньїн офіційної позиції Пекіну. Вона, якщо коротко, полягає в тому, що Китай віднині називає війну не кризою, а конфліктом в Україні, надалі вдає відстороненість, агітує за мирні ініціативи, але водночас зазначає, що «як постійний член Ради Безпеки ООН і відповідальна велика країна не буде сидіти склавши руки, не підливатиме оливу у вогонь і тим більше не використовуватиме ситуацію для власної вигоди».

Ці нові складові у рівнянні, серед яких і проведення перемовин з Києвом, не можуть не непокоїти Москву. Тому не дивно, що реакція МЗС країни-терориста через речницю Марію Захарову не забарилася. Вона відлунює відчаєм, зважаючи на те, що в якості аргументів відомство Лаврова навело просто-таки молотовську стилістику: Україна як «маріонетка Заходу», мовляв, порушує всі домовленості і прикладом є «Мінськ» – риторичне віддзеркалення обвинувачень на адресу РФ і спроба переконати Пекін в тому, що його мирні ініціативи приречені; і взагалі лідер комуністичного Китаю розмовляв з президентом країни, яка заборонила «комуністичну ідеологію та комуністичну партію».

Стривоженість Кремля можна зрозуміти, оскільки він очікує на наступ Сил оборони України, економічне становище погіршується, а партнери України, між тим, нарощують допомогу Києву і дискутують про ще кілька ударів по РФ – про повну заборону експорту і про виштовхування Росії з ринку ядерної енергетики.

Зламана альтернатива

Хоча «мирний план» Китаю для України серйозно в Європі не сприйняли, Сі Цзіньпін зберіг потенціал кампанії з перетворення Пекіну на новий центру сили. Не в останню чергу завдяки Макрону, через що французький президент теж отримав на горіхи від партнерів. Але, як то кажуть, спрацювала карма, коли посол Китаю у Франції Лу Шайє в ефірі La Chaine Info висловив сумнів щодо суверенітету пострадянських країн, чим поставив на вуха не тільки європейців, але й китайців. Останні були змушені видалити стенограму інтерв’ю і відхрестилися від заяви Лу, який де-факто ретранслював кремлівську пропаганду і майже звів нанівець всі «миротворчі» зусилля Сі.

Йдеться ж бо не просто про спроби Китаю долучитися якось до закінчення російсько-української війни. Посол поставив під загрозу набагато масштабніші і амбітніші зусилля Пекіну – стати повноцінним другим полюсом у біполярному світі, альтернативою Північноатлантичній спільноті на чолі зі США, що декларує Глобальна безпекова ініціатива, яку до річниці повномасштабного вторгнення РФ до України разом із так званим мирним планом презентував очільник МЗС Цінь Ган.

Не виключено, що Сі вирішив більше не зволікати із дзвінком до Києва і корегуванням тез щодо війни, аби компенсувати шкоду, завдану послом у Франції, з лідером якої голова КНР нещодавно мав дуже плідну і перспективну розмову. Зараз шанси Сі повернутися велику гру дійсно трохи зросли. Чи буде збережено динаміку, продемонструє подальший діалог. Але незалежно від його подальшого розвитку, Китай поза сумнівом продовжить грати роль геополітичного джокера.


Владислав Гірман / Ділова столиця
Поділіться цим