субота, 20 серпня 2022 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Зерновий коридор в обмін на перемир’я: Як за допомогою НАТО зірвати стамбульський план Кремля Якщо ми вийдемо з переговорів щодо зерна у Стамбулі, ніхто не зніматиме з Росії санкції і не накладатиме їх на нас

Росія намагається використати зерно як важіль тиску на Україну. Однак наше завдання не лише у тому, щоб зірвати ці спроби Путіна. Наше завдання ще й у тому, щоб максимально використати зерно як наш важіль тиску на Росію.

В яку гру грають Захід та Туреччина

У переговорах щодо зерна у Стамбулі беруть участь Україна, Росія, ООН та Туреччина. Але прямий інтерес у цьому процесі має також колективний Захід в особі насамперед США та Євросоюзу.

ООН у нинішній ситуації по суті висловлює інтереси африканських та азіатських країн — покупців російського та українського зерна. Захід серйозно побоюється голоду в цих країнах і хоче уникнути нової хвилі біженців, яка може ринути до Європи.

Саме тому США не вводили санкцій щодо виробництва, продажу та транспортування сільськогосподарських товарів (включаючи добрива) та сільськогосподарського обладнання, пов’язаних із РФ. 14 липня Мінфін США випустив інформаційний бюлетень, де детально пояснюється цей факт. У тому ж документі наголошується: «США рішуче підтримують зусилля ООН щодо виведення українського та російського зерна на світові ринки та зменшення впливу неспровокованої війни Росії проти України на світові запаси продовольства та ціни». Отже, Захід зацікавлений у тому, щоб стамбульські переговори завершилися конкретним результатом — розблокуванням Росією морського експорту українського зерна.

Свої інтереси має Туреччина. Посилюється її геополітична роль. Туреччина тепер є модератором та посередником переговорів глобального масштабу — між Україною (і Заходом) з одного боку, Росією з другого, та ООН як представником африканських та азіатських споживачів українського зерна з третього боку.

А у разі успіху переговорів на Туреччину чекають додаткові бонуси. Зміцниться її вплив у Чорноморському регіоні. І, напевно, вона непогано заробить на логістиці торгівлі українським зерном.

Яку гру намагається нав’язати Росія

Зазначимо, що Путіну розблокування українського експорту зовсім не вигідне.

По-перше, Україна – прямий конкурент Росії на світовому ринку зерна. Наразі Росія отримала можливість завоювати нашу частку ринку.

По-друге, Росія прагне завдати нам максимальної економічної шкоди. А блокування нашого експорту — це удар і по нашому аграрному сектору, і по наших портах, і по нашому держбюджету.

По-третє, якщо Путін справді погодиться розблокувати наші порти, це виглядатиме як поступка Києву. І це увійде у явну суперечність із антиукраїнською істерією, яка розпалювалася в Росії в останні дев’ять років і особливо в останні п’ять місяців.

Тому ключове питання у цій історії — навіщо це Путіну? Безсумнівно, йому потрібен якийсь результат, який він зможе подати як свою перемогу. Але який саме результат?

На поверхні лежить варіант військової підступності. Мовляв, якщо буде розміновано підходи до наших портів, Росія використає це для висадки десанту. Ця небезпека була б серйозною, якби ми не мали протикорабельних ракет — своїх «Нептун» і американських Harpoon. Ці ракети дозволяють нам потопити будь-який ворожий корабель із десантом. І навіть якщо десант зможе висадитися, він залишиться без підтримки з моря і буде приречений на загибель або полон.

Інший варіант вигоди Росії може полягати в тому, щоб перетворити українські територіальні води у північно-західній акваторії Чорного моря на сіру зону і потім встановити над ними свій контроль. Про спробу реалізувати цей сценарій свідчить вимога Росії надати їй право доглядати усі торгові судна, які вивозитимуть вантажі з Одеського порту. Держсекретар США Ентоні Блінкен ще 24 червня заявив, що це є неприйнятним. «За яким правом Росія наполягає на огляді суден, що виходять з українських портів і прямують до інших країн?» — поставив він риторичне запитання і у зв’язку з цим висловив сумнів, чи справді Росія серйозно ставиться до переговорів. Слова Блінкена можна розцінювати і як застереження до Києва: яких поступок не можна робити.

Увечері 13 липня, після завершення першого раунду переговорів у Стамбулі, керівник Офісу президента України Андрій Єрмак повідомив: «За результатами зустрічі сторони домовилися сформувати Спільний координаційний центр під егідою ООН. Він буде розташований у Стамбулі. Його завданням буде здійснення спільного моніторингу та координації безпечної навігації у Чорному морі».

Судячи із слів Єрмака, учасниками Спільного координаційного центру будуть Україна, Туреччина та Росія. Чи входить до поняття «моніторинг» огляд судів — це поки що не розголошується. Якщо ми пустимо російські військові кораблі до своїх портів доглядати всі вантажні судна, то наш суверенітет над цією акваторією стане суто фіктивним.

Проте малоймовірно, щоб на це погодилася наша делегація. Але в такому разі ми повертаємося до питання: навіщо ця угода Путіну? Який результат він хоче отримати?

Можливий ще один варіант вигоди Росії: встановлення режиму припинення вогню у Миколаївській та Херсонській областях під приводом забезпечення роботи морських портів. І щоб Україна взяла на себе зобов’язання не атакувати ракетами російські кораблі в Чорному морі — мовляв, щоб не наражати на ризик вантажні судна.

Про те, що такий варіант можливий, свідчить стаття, яка вийшла у The Wall Street Journal 13 липня. Там йдеться, що огляд судів проводитимуть не росіяни, а турки. «Турецькі військово-морські сили перевірятимуть порожні судна, які прибуватимуть в українські порти, щоб розвіяти побоювання Росії, що судна можуть бути використані для перевезення західної зброї київським силам», — пише газета, посилаючись на джерело, знайоме із змістом досягнутої угоди. При цьому «зерно може вирушати із трьох українських портів конвоями у супроводі українських суден». І має діяти «припинення вогню для захисту суден» у деяких «географічних межах» (яких саме — не уточнюється).

Очікується, що угода буде підписана вже наступного тижня, не пізніше ніж 22 липня. Але перед цим її має схвалити Путін. Це може статися 19 липня на зустрічі Путіна з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом у Тегерані.

Нагадаємо, що тиждень тому Путін уже пообіцяв нам військову ескалацію, якщо ми не погодимося на переговори на його умовах. За останні дні Росія піддала ракетним обстрілам із Чорного моря Вінницю, кілька разів Миколаїв, інші міста. У Вінниці 23 загиблих, 39 зниклих безвісти, близько сотні поранених. З акваторії Чорного моря було випущено ракети «Калібр» — це високоточні ракети, тобто ворог спеціально цілився по цивільних об’єктах, щоб отримати безліч жертв.

Очевидно, Путін розраховує у такий спосіб домогтися від нас згоди на перемир’я. Типу: ви припиняєте наступ на Херсонському напрямку, а я пообіцяю не обстрілювати ракетами з Чорного моря. Не виключено, що у Кремлі сподіваються досягти непублічних домовленостей із Банковою.

Яку контргру могла б вести Україна

Україні, безперечно, слід відреагувати на ракетні атаки 14-15 липня. Не можна продовжувати переговори щодо зерна, вдаючи, що нічого не сталося.

Найпопулярніший варіант українських користувачів соцмереж — припинити переговори та анулювати домовленості, досягнуті 13 липня. У принципі, ми не маємо жодних зобов’язань перед західними партнерами рятувати жителів Африки та Азії. Ні США, ні Євросоюз і взагалі жодні західні країни, які запровадили санкції проти Росії, не беруть участь у переговорах у Стамбулі. Тому, якщо ми вийдемо з переговорів, ніхто не зніматиме з Росії санкції і не накладатиме їх на нас.

Недолік цього варіанта полягає в іншому: він занадто негнучкий. Це зброя одноразового використання: вийшли з переговорів — і все, кінець сюжету. І звичайно, у такому разі зерно своє ми точно не продамо.

Але це не єдиний можливий варіант. Можна, наприклад, підписати угоду з тією умовою, що вона набуде чинності лише після того, як протягом 30 діб не буде здійснено жодного удару з Чорного моря по українській території. І дія угоди припиняється на 30 діб після кожного удару. При цьому треба сказати всім країнам Африки та Азії, які потребують нашого зерна: все залежить від Путіна, це він робить вас голодними, тисніть на нього, а не на нас.

Можна навіть спробувати провести через Генасамблею ООН відповідну резолюцію. Буде хоч якась користь від ООН.

Ще один варіант, радикальніший — замість підписання угоди в Стамбулі офіційно звернутися за допомогою до НАТО. Аргументувати тим, що бідні африканці та азіати голодують без нашого зерна, тому просимо шановний Альянс військово-морськими силами своїх членів забезпечити свободу судноплавства вздовж північного та західного узбережжя Чорного моря. А якщо російський військовий корабель обстріляє цей коридор, просимо здійснити над ним акт відплати, щоб заспокоїти судноплавні компанії.

До речі, цей варіант також можна спробувати провести через Генасамблею ООН. І давати наше зерно лише тим країнам, які підтримають цю резолюцію.

І в будь-якому випадку потрібна глобальна кампанія з метою переконати Африку та Азію в тому, що Путін влаштовує світовий голод. Російська блокада нашого зерна — це ж лише маленька частина цієї проблеми. Щоб Україна могла експортувати продовольство в колишніх обсягах, потрібно негайно зусиллями всього людства (а не тільки Заходу) змусити Путіна та російський народ припинити геноцид українського народу.

Про таку глобальну кампанію потрібно домовлятися із західними столицями прямо зараз, незалежно від того, чим закінчаться переговори у Стамбулі. Жителям Африки та Азії, мабуть, по цимбалах російський терор проти нас. Але, мабуть, їм не по цимбалах власні шлунки.


Юрій Вишневський / Ділова столиця
Поділіться цим