пятница, 30 июля 2021 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

«Гарантований транзит»: Про що насправді домовилися Зеленський та Меркель «Звірка годинників» між Україною та Німеччиною напередодні візитів Меркель і Зеленського до США показала, що годинники ці показують зовсім-зовсім різний час

Володимир Зеленський та Ангела Меркель не дуже добре знаходили спільну мову впродовж всього періоду співіснування в якості глав держав. Тому й від їхньої прощальної зустрічі навряд чи хтось чекав радикальних дипломатичних проривів. Втім, реальні наслідки дипломатичної вечері виявились меншими за всі скромні сподівання.

Безперечно, ключовою темою вчорашньої розмови був «Північний потік-2». Про який як Меркель, так і Зеленському невдовзі доведеться говорити у Вашингтоні, на запланованих зустрічах із Байденом. Втім, спільний брифінг продемонстрував, що наразі сказати на цю тему як Зеленський, так і Меркель можуть не надто багато.

При тому бравурні заяви новопризначеного речника українського президента Сергія Никифорова про те, що український президент «везе аргументи» стосовно необхідності зупинити будівництво газогону, схоже, повисли у повітрі.

Оскільки озвучене в Німеччині рішення українського президента винести тематику російського газогону в «нормандський формат» – лише імітація протидії цьому проекту.

«Я вважаю, що питання «Північного потоку-2″– і сказав про це відверто пані Меркель – ми всі повинні розглядати з Німеччиною, і з Францією, і з іншими учасниками Нормандського формату, оскільки це невід’ємне питання безпеки в Україні», – заявив учора Зеленський.

Це викликає декілька питань. Перше — і найголовніше з яких стосується того факту, що нормандський формат за останні сім із гаком років максимально чітко продемонстрував свою недієздатність. Тож в чому сенс використання цього інструменту для переговорів стосовно долі української ГТС? Чи на Банковій планують всі складні проблеми, починаючи від судової реформи і завершуючи відсутністю адекватних кадрів, виносити на обговорення нормандської четвірки? Очевидно, що нормандський формат стосується конфлікту на Донбасі, і жодні інші питання української безпеки не мають до цього стосунку.

Другий момент полягає в тому, що коли кілька питань опиняються в одному переговорному форматі, неминуче постає питання про компроміс завдяки поступкам в одному з питань в обмін на переваги в іншому. Якщо Україна отримає вагомі поступки на Донбасі в обмін на скорочення транзиту – це буде півбіди. А якщо навпаки?

Втім, нічого конкретного стосовно ключової теми переговорів не сказала і німецька канцлерка. «Німеччина і Франція мають спільну позицію: Україна має залишатися країною-транзитеркою», – заявила учора Меркель, додавши, що «це стосується і кожного наступного канцлера Німеччини».

Можна було б потішитися подібній рішучості, але і тут є чимало «але». Починаючи від того, що «збереження транзиту» – це дуже абстрактно. Тому що одна річ, коли обсяг транзиту є достатнім для того, щоби газотранспортна система країни підтримувалася в належному стані, і генерувала сякий-такий прибуток, як то відбувається зараз, коли Росія зобов’язана прокачувати 40 мільярдів кубометрів щорічно. І зовсім інша річ, якщо обсяг гарантованої прокачки після запуску «Північного потоку-2» буде знижено до 10-15 мільярдів кубометрів. Які, до того ж, «Газпром» буде транспортувати через Україну не рівномірно впродовж року, а тільки взимку, в моменти пікового попиту в Європі. За такої схеми українську ГТС буде банально нерентабельно підтримувати в робочому стані. Й Україні, вірогідно, доведеться відмовлятися від такого «гарантованого транзиту».

Також не зовсім зрозумілою є і заява про «кожного наступного канцлера». Адже Німеччина – це, все-таки, не спадкова монархія. І навіть якщо Меркель вдасться привести до влади прем’єр-міністра Північного Рейну Арміна Лашета, з яким Зеленський учора також мав нагоду поспілкуватися, немає жодних гарантій, що той поділятиме погляди пані Ангели на гарантії для України. Не кажучи вже про варіанти, за яких до влади прийдуть представники якоїсь іншої політсили.

Тому складається враження, що компенсації за запуск російського газогону, які, вочевидь, були озвучені вчора Зеленському – чи, у крайньому випадку, будуть озвучені 15 липня під час візиту Меркель до Вашингтона – матимуть здебільшого економічно-фінансовий, а не геополітичний характер. Що, звісно, краще, ніж нічого. Але використання фінансово-економічних компенсацій представниками чинної політичної еліти майже неминуче матиме, скажімо так, певні національні особливості.

Втім, якою б не була дискусія про «Північний потік-2», решта тем вчорашніх переговорів, схоже, теж не зазнали стрімкого й успішного розвитку. Ні слова не пролунало про можливість закупок зброї в Німеччині. У цьому питанні Берлін залишається непохитним – спокійно продаючи продукцію ВПК в конфліктні райони планети, озброювати опонентів Москви німці незмінно відмовляються. Так само не пролунало переможних реляцій і стосовно майбутнього нормандського формату. Окрім, звичайно, не надто оригінальної і не надто реалістичної ідеї Зеленського стосовно «залучення США до переговорів стосовно Донбасу». Згоди на реалізацію якої наразі не дали ані у Вашингтоні, ні, тим паче, в Москві.

Тож наразі складається враження, що «звірка годинників» між Україною та Німеччиною напередодні візиту до США показала, що годинники ці показують зовсім-зовсім різний час. Бо у фрау Меркель в руках – секундомір, що відклацує миті до вересневих виборів у Бундестаг, після яких на фрау канцлерін чекає чесно заслужений відпочинок. Тоді ж як український президент перебуває в якомусь химерному позачассі нереальних ідей та проектів, що, можливо, мають значення для рейтингу його політсили – але жодним чином не стосуються проблем, які необхідно вирішувати вже і зараз.


Тарас Паньо / Depo.ua
Поделитесь.





Новости партнеров