суббота, 26 сентября 2020 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

Мирослав Гай: Ми зупинили хотєлкі Кремля. Попереду великий бій Те, що вчора Україна не потерпіла повного фіаско – це все завдяки протестам... Вперше за всю історію незалежності намети стояли перед Адміністрацією президента

У понеділок, 9 грудня, лідери України, Росії, Франції та Німеччини провели саміт у «нормандському форматі» в Парижі, за результатами якого було ухвалено комюніке щодо військового конфлікту на Донбасі.

Це зрада чи перемога? На даний момент це ані зрада, ані перемога. Це боротьба.

Що сталося? Ми побачили, що Зеленський зреагував на протести в Києві і зрозумів, що не може підписувати капітуляційні документи зовсім відкрито. Як він сказав, він хоче «приїхати додому», до Києва. Це реакція на протести. Фактично ми зупинили одномоментну реалізацію всіх хотєлок Кремля.

Те, що вчора Україна не потерпіла повного фіаско – це все завдяки протестам. Ми вистояли дві доби. Вперше за всю історію незалежності намети стояли перед Адміністрацією президента.

Проте, частково зрада відбулася. Те, що в комюніке йдеться про можливу імплементацію формули Штайнмаєра, ратифікацію її українським парламентом і внесення до Конституції, про повну амністію бойовиків – це, звичайно, зрада.

Але боротьба – це не ці два дні стояння. Ні, друзі. Це не спринт. Це марафон. І тут переможе той, хто витриваліший. Тому протести «Ні капітуляції» мають тривати, але їх потрібно переформатувати. Це прекрасно, коли на Банкову приходить 3-4 тисячі людей, коли на ніч залишається 500 активістів. Але там більше просто не розміститься фізично. Нам потрібно більше людей, і нам потрібно приносити битву туди, де буде все вирішуватися. А вирішуватися все буде в українському парламенті.

Коли законопроект внесуть до парламенту, треба виводити людей. Треба виходити всім небайдужим. Треба провести перемовини з парламентською опозицією. Вони мають бути готові до бою, бо їх пустять в Раду, а нас – ні.

Якщо вони не будуть готові до бою, ми маємо закрити можливість взагалі комусь туди потрапити. Але я не виключаю, що за масових протестів вони можуть зібратися десь на дачі у Зеленського в полі і голосувати там методом рук. Тоді можна буде говорити про нелегітимність ухвалених рішень. Але то вже інша історія. А зараз ми маємо протистояти.

Я хочу нагадати: поки Зеленський підписував комюніке, у нас загинуло три бійця на Донбасі – вони підірвалися на міні. Обстріли тривали по всій лінії фронту. Тобто все, що вони написали в комюніке, не витримує випробування реальністю.

Тому жодних політичних домовленостей до вирішення безпекової складової – це той мінімум, який має вимагати українське суспільство. А далі вже будемо дивитися на текст закону про особливий статус і все решта.

За чотири місяця відбудеться наступна нормандська зустріч. Єдине, що може допомогти не допустити зради – це всеукраїнський великий протест. На жаль, зараз у нас немає великих протестних настроїв. Люди просто не зовсім розуміють, про що йде мова. Найголовніше, що їм будуть втюхувати – це обмін полоненими.

Вони будуть казати: всі, хто виходить проти формули Штайнмаєра, насправді виступають проти повернення українських хлопців додому. Це спекуляція, до якої Зеленський вже одного разу вдавався у випадку з полоненими моряками.


Мирослав Гай / Обозреватель
Поделитесь.





Новости партнеров