понеділок, 27 травня 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

«Антанта» і перезапуск Європи: Як британці і французи підміняють США Європа проходить стадію заперечення та звикає до реальності, в якій можлива нова повномасштабна війна

Лондон зробив ще один рішучий крок в контексті реалізації її постбрекзітівської концепції «Глобальна Британія», що нині проходить випробування як поточними масштабними кризами (російська війна проти України, агресія іранських проксі проти Ізраїлю, індо-тихоокеанські амбіції Китаю), так і загрозою кризи вже планетарного масштабу.

Ілюстрацією цього процесу є, по-перше, нова рамкова угода між Україною та Великою Британією, що є продовженням історичної угоди про безпекову співпрацю, підписану у січні поточного року. Цей новий документ було візовано у Києві під час військово-промислової конференції за участі 29 британських оборонних компаній.

Власне угода, згідно з повідомленням на сайті британського уряду, безпосередньо стосується оборонної співпраці між Києвом та Лондоном і реалізації спільних проектів із залученням представників цих компаній — від створення стратегічних військових підприємств (виготовлення і ремонт техніки) до відновлення інфраструктури й посилення кіберзахисту.

Паралельно, 9 квітня, очільник дипломатії Сполученого Королівства Девід Кемерон під час візиту до Вашингтону, в ході та після зустрічей із Дональдом Трампом та держсекретарем Ентоні Блінкеном, намагався вплинути на позицію американських законодавців щодо схвалення нових пакетів допомоги для України – артикулював гостру необхідність в єдності союзників перед обличчям «величезної загрози», яку становить агресія Росії, із метою створити «безпечнішу Європу і безпечніші Сполучені Штати».

Заклик, звісно, потрібний і мав пролунати, однак він не вплине на окремих ультраконсервативних конгресменів і особисто Трампа.

Тому поряд із спробами достукатися до союзників по той бік Атлантики Велика Британія також продовжує діяти незалежно від них і в тісній кооперації з іншими партнерами вже по цей бік Атлантики. Про що, власне, у Києві і заявив міністр торгової політики Великобританії Грег Гендс, який і підписав згадану вище рамкову угоду, зазначивши набуття лідерства Великою Британією у підтримці України.

Оновлення Старого світу

Політика Лондона, та й не тільки його, цілком відповідає сучасному тренду на оборонну і військову автономність Європи від Сполучених Штатів, які через передвиборчі перегони ймовірно тимчасово не можуть виконувати функцію лідера демократичного світу і як найпотужніша держава, і як рушійна сила Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

На жаль, внутрішньополітичні виклики і триггери США і Німеччини впливають і на життєдіяльність безпосередньо Альянсу в плані неготовності зробити наступний – після опосередкованої мобілізації через дії РФ і інтеграції Фінляндії і Швеції — крок у напрямку посилення безпекової і оборонної ситуації всередині НАТО.

Тому, хоча, голова Центру інформації та документації НАТО Вінета Кляйне запевняє, що Україна буде в топі тем для дискусій під час саміту у Вашингтоні, де 75 років тому і було створено Організацію; а заступник генсека Мірча Джоане цілком раціонально зазначає, що мирні перемовини із РФ лише нададуть їй можливість переозброїтися, проте запрошення до Альянсу Україна цього літа не отримає через позицію США та ФРН. Це станеться, за словами речника США Метью Міллера, вже після війни. Враховуючи, що кінець цієї війни на тлі затримок із військовою допомогою навіть не на обрії, то членство України в НАТО наразі є доволі ефемерною перспективою.

З іншого боку, най поточна кон’юнктура для нас не вельми оптимістична, все ж і тотальної зради немає, адже союзники все ж усвідомлюють неабияку важливість подальшої підтримки України і катастрофічність сценарію нашої поразки.

Звідси, наприклад, і спроби генсека Єнса Столтенберга переконати країни Альянсу створити п’ятирічну програму підтримки у розмірі 100 млрд євро; а до того ж і спроби США і деяких інших натівських країн надати Альянсу більшої ваги і автономності у взаємодії з Україною.

По-друге, маємо цілком конкретні успішні двосторонні домовленості з тією ж Великою Британією, країнами Балтії, Польщею, і звісно ж Францією, яка під проводом Еманюеля Макрона помітно вирвалася вперед в Європі в контексті оборонного лідерства.

Власне, саме Лондон і Париж останнім часом дійсно є фронтменами не тільки Європи, але й північноатлантичної спільноти. Про що свідчить вкрай символічна спільна колонка міністрів закордонних справ Девіда Кемерона і Стефана Сежурне для The Telegraph, присвячена 120-річчю підписання «Сердечної угоди», що обумовила створення однойменного оборонного альянсу — Антанти. І в цій колонці британський і французький міністри прямим текстом декларують відновлення Антанти з тією різницею, що в ній Росія – вже не союзниця, а супротивниця.

Це не просто стаття для видання. Це напрочуд важливий маркер кардинальної зміни системи цінностей в Європі, адже на відміну від Росії для Європи найбільш травматичною війною була Перша світова, що поклала край тодішній Європі і безпековій архітектурі.

В Європі, принаймні певна її частина, і це важливо, відмовляються нарешті від страусиної позиції – визнають і звикають до реальності, де можлива нова повномасштабна війна через агресивну політику «Осі зла 2.0» – Москви, Тегерану, Пхеньяну, а до купи – Пекіну, який намагається отримати максимум зиску з обох сторін. І найголовніше – починають діяти.


Владислав Гірман / Ділова столиця
Поділіться цим