Дербент – місто як місто, хіба що найпівденніше в Росії, і, можливо, найдавніше з збережених у ній. Але сьогодні це звичайний райцентр у складі Республіки Дагестан.
Переклад назви «Дербент» пов’язаний з воротами – чи закритими, чи залізними, загалом, гуляй повз, не притуляйся. Знаходяться ворота за 125 кілометрів на південний схід від Махачкали, на березі Каспію, у відрогах Табасаранських гір Великого Кавказу. На іншому березі Каспію – Іран, який постачає Путіна зброєю і бажає отримати натомість готову атомну бомбу – і не одну – плюс технології для їх власного виробництва.
У самому Дагестані, коли Пригожин і його молодці йшли до Москви, на стінах будинків масово писали через трафарети «Дагестан без Росії «. Тут вийшла така справа: з початком СВО Росія масово погнала чоловіче населення Дагестану на забій, причому місцеві джигіти спочатку були не проти, розраховуючи погуляти в Києві, взятому за три дні, і заробити, вбиваючи українців. Регіон бідний, роботи немає, а заробити вбивством та пограбуванням – цілком морально з погляду російської людини, незалежно від її етнічного походження. Але все пішло не так, як мріялося, і Дагестан посів у Росії перше місце не лише за кількістю покликаних у «СВО», а й за загиблими там. Все сталося як у відомому віршику:
Ехал руZКий убивать — а его убили.
Плачет, ноет его мать: что ж творится в мире ?
Он же мира-то хотел! И по той причине
Просто ехал убивать, чтоб все мирно жили…
І дагестанцям їхати в Україну зовсім перехотілося, але воєнкоми продовжують наполягати. Тоді сини передгір’я Кавказу і стали прикидати, чи не краще їм позначитися неросійськими і жити без Росії? І почали обмінюватися цією думкою, малюючи тут і там на стінах написи через трафарет.
Дуже дивна поїздка
За офіційною версією Путін приїхав до Дербента на нараду з туризму та для зустрічі з головою Дагестану Сергієм Меліковим. Прибув він туди близько 18 години, у супроводі повпреда президента РФ у СКФО Юрія Чайки, сенатора та мільярдера Сулеймана Керімова, і, природно, Мелікова, який зустрів гостей.
Путін, який виглядав значно бадьорішим і молодшим, ніж у Москві кілька годин тому, розвинув у Дербенті бурхливу діяльність. Він провів нараду, де йому був представлений проект «Каспійський прибережний кластер», який передбачає облаштування берегової смуги протяжністю 6 км у Дербентському районі, з пляжами, спортивними та розважальними зонами, готелями, котеджами – всього на 12,5 тис. осіб, включаючи Всеросійський дитячий центр на 1125 дітей. Проект особливо добрий, якщо згадати про те, що приблизно третина ракет, що випускаються по Україні з бомбардувальників з району Каспію, падає у воду через несправності, через що все живе там дихне від гептила. Ознайомившись із проектом, Путін оглянув архітектурно-археологічний комплекс «Цитадель Нарин-Кала» та Дербентську мечеть, яка вважається однією з найдавніших у світі та найдавнішою в Росії, де йому подарували Коран. Потім він поїхав до мультимедійного фонтану, де почав обійматися з жителями Дербента, незрозуміло допущеними до нього ФСТ. Путін робив селфі, тиснув руки – загалом поводився зовсім нехарактерно. Кремлівські медіапомийки негайно видали сюжети «президент із народом». Все це було більш ніж дивно.
Це було б дивно навіть у спокійний час, але через два дні після невдалого заколоту подібний візит був незрозумілим у рамках офіційної версії. Зате за її рамками цілком зрозумілий.
Двійник? А де тоді сам Путін?
Те, що в натовп виходив двійник, цілком очевидно і помітно навіть на фото. Але де ж був Путін?
У Дербенті – навряд. Поїздка в Дербент знадобилася для відволікання уваги, а її незграбна організація повинна була щільно забити інформаційне поле, надавши обивателю вибір між двома версіями: чи то двійник, чи то президент вирішив стати ближчим до народу. А справжній Путін на цей час мав повністю випасти з інформаційного поля.
Але випасти з інформаційного поля на день-два Путін міг і без цієї вистави. Він неодноразово таке робив раніше. Іншими словами, саме вчора трапилося щось особливе, таке, що вимагало прикувати до двійника всю увагу, зосередити на ньому всю повістку новин, нехай навіть при зовсім ненатуральному, поспіхом зляпаному поводі. Недбалість приводу теж могла б бути навмисною, додатково привертаючи увагу, але так тонко Кремль все ж таки не грає. Просто привід знадобився терміново і довелося діяти грубо. Але є нюанс: у всій цій виставі не було б найменшого сенсу, якби Путін-справжній перебував у цей час у Кремлі чи будь-якому іншому місці… крім Дагестану. А от у разі таємної поїздки Путіна-справжнього до Дагестану пригоди двійника в Дербенті могли стати ефективною операцією прикриття.
Інакше кажучи, Путіну, відразу після путчу (чи це простий збіг) навіщось терміново знадобилося приїхати до Дагестану. Можливо, і, навіть швидше за все, не до самого Дербенту, де немає аеродрому, здатного прийняти президентський борт, і взагалі немає ніякого аеродрому, навіть для легких літаків, і куди двійник зі свитою, яка створювала видимість справжності візиту, добирався наземним транспортом. А добирався він, очевидно, від Махачкали, де є аеропорт Уйташ — теж не бозна-який, але посадити літак з двома Путіними, справжнім і дублером, там цілком реально. Дублер зі свитою відбув до Дербента привертати до себе увагу, а справжній Путін…
А чим, власне, міг займатися в Махачкалі справжній Путін?
Тут нам доведеться просто поміркувати логічно, оскільки реальної інформації, на жаль, немає.
Отже, очевидно, що питання, яке привів Путіна до Дагестану, не можна було вирішити по відеозв’язку або, як варіант, запросивши путінського візаві до Москви. Тобто це було щось суто секретне. Далі, це було щось дуже термінове, що потребувало негайного рішення, без жодного зволікання, хай навіть на день-два – інакше брутальний спектакль із двійником у Дербенті не знадобився б. І третє – питання було попередньо опрацьоване та узгоджене, але потребувало особистого затвердження Путіни. Цілком ймовірно, що потрібен був його автентичний підпис. Візит був дуже коротким і просто не залишав місця для тривалих переговорів, але кілька годин для уточнень, за потреби, таки було. Але не більше, ніж кілька годин, оскільки Путін того ж дня вирушив до Москви. Точніше, як ми розуміємо, відбули два Путіна – справжній та двійник. І вже у другій половині 29 червня Путін – справжній виступав на пленарному засіданні форуму «Сильні ідеї для нового часу», організованого Агентством стратегічних ініціатив.
І, зрештою, четверте: через Каспій – Іран. Критично важливе джерело зброї для російської армії та контрабандної електроніки для російського ВПК, причому обсяги поставок по воді та по повітрю, постійно наростають. А зараз, після невдалого путчу, який виявив крайню нестійкість нинішньої влади, Іран для Путіна – ще й можливе укриття. У чомусь краще, ніж Китай, у чомусь гірше, але, як один із варіантів, цілком підходяще. Саме ці питання з поправкою на нову реальність і з урахуванням побажань Тегерана – а він, як ми пам’ятаємо, хоче отримати натомість ядерну бомбу, і міг вирішувати справжній Путін під час візиту до Махачкали.
У пошуках щурячої стежки
Точніше, Путін міг так терміново вирішувати лише питання про свій шлях відходу до Ірану, можливо, разом із найвужчим колом близьких йому людей. Будь-які інші питання не зажадали б такого поспіху. Чи вдалося йому домовитися, ми не знаємо, але ціна питання – відома: аятолам дуже потрібна готова атомна бомба, яка б зробила безглуздою торгівлю через збагачення урану. Ще міг обговорюватися виведення коштів, точніше, вивезення кількох тонн готівки. Сценарій приблизно зрозумілий: літак через Каспій, можливо, іранський транспортник і малопомітний корабель з Бендер-Аббаса, або іншого порту з великим вантажопотоком – аж ніяк не яхта, звичайне суховантажне судно. І все – світ великий, а про укриття, де можна відсидітися кілька років, Путін напевно подбав заздалегідь. Торг міг йти навколо того, коли та як буде вручено плату за послугу. Ті самі кілька ядерних боєголовок із пусковими кодами. З великою ймовірністю їх передача Ірану буде прив’язана до моменту втечі Путіна, якщо йому доведеться тікати.
Тікати ж йому, швидше за все, доведеться дуже скоро. Можливо, не завтра, але в найближчому майбутньому. Влада в Росії навіть після провалу путчу дала сильну тріщину і руйнується буквально на очах.
Сергій Ільченко / Ділова столиця
